Cyprus Travel

22.05.2017

 - Що вам запам’яталось більш за все? – якось одного з теплих травневих вечорів, біля трейлера з виглядом на море, неквапливо куштуючи місцеве винце, Саша питав кожного з нас. Це було в один з останніх днів наших мандрів по Кіпру. Ми пройшли довгий шлях з глибини острова до узбережжя, і зрештою опинились на шикарному пляжі GovernorsBeach, насолоджувались гостинністю і красою цього краю.

   До походу ми не були знайомі один з одним, хоча із Сашою я вже робив вилазку в Карпати до цього. Нас разом зібрала любов до гір, ідея та бажання мандрувати островом. Андрій хотів кинути для себе новий виклик, відправившись у перший свій подібний похід, Андрій, Звенислава із Данилком мали на меті вирватись у сімейну подорож по горах, і знову ж таки, спробувати щось нове без машин, готелів, звичної метушні. Саша з Женею взяли на себе керівництво походом, детально розробивши маршрут, підготувавши і продумавши все до дрібниць. Я ж, як завжди, переслідував свої головні цілі: відкривати нові горизонти, шукати пригоди, збирати враження й емоції. І знаєте що? Кожний з нас досягнув, чого прагнув, і навіть більше: ми стали прикладом один для одного, навчились дивитись ширше, і стали друзями.

***

День Перший. Троодос.

Прибувши до Кіпру, в Ларнаку, ми взяли таксі, що закинуло нас до затишного містечка Троодос, в центральній частині острова. Гори, що займають більшу частину Кіпру, мають ту ж назву, доречі.  

Туристичне містечко, посеред гір, воно є відправною й кінцевою точкою кількох цікавих туристичних маршрутів. За кілометр від нього, ми розбили намети в кемпінгу, і звідти вже відправились в радіальну вилазку по тропі PersephoneTrail, вздовж бірюзових азбестових кар’єрів. 

  

День Другий. Олімп.

На наступний день – до гори Олімп (Олімбос) з величезним білим куполом радарної станції воєнного призначення вгорі, по тропі AtalanteTrail.

Зауважу, що кіпріоти дуже оберігають свою природу: туристичні тропи з багатьма показниками і корисною інформацією на шляху, рослини і дерева вздовж троп підписано, сажанці помічено червоними мітками, огороджено сітками, що дають тінь і захищають від палючого сонця. А кемпінги облаштовані усім необхідним (туалетами, підведеною водою, кострищами, душовими кабінками – і все це у лісі, поміж іншим). 

День Третій. Каледонські водоспади.

Після цього на нас чекала мандрівка через Каледонські водоспади. 

Маршрут проходив здебільшого по лісу вздовж гірських струмків, і зрештою ми дісталися найбільшого Каледонського водоспаду. Ми не могли не скупатися! 

Пізніше вийшли на трасу В8, і ліс знову змінився гірськими пейзажами.

Звернувши з траси на тропу Е4, взяли курс на кемпінг TouKalogyrou. Раптовий дощ ускладнив нам шлях, але до темряви ми все ж таки дісталися кемпінгу. 

На щастя, там були укриття – такі собі споруди з кришою для розведення багаття, під якими знаходились прикручені до бетонної підлоги столи для пікніка. Ми зняли декілька столів і поставили свої намети під дах! Ну а що? Сухо і комфортно!

Висохнувши і зігрівшись біля багаття, відправились зустрічати захід сонця. 

День Четвертий. Eco Village.

Вранці вийшли на трасу Е804 і продовжили шлях на південь. Через 4 км побачили мальовничий Троодоський монастир.

Після виснажливої спеки погода різко змінилась, і незабаром нас накрило проливним дощем. Добігши до найближчого містечка Фіні, ми сховалися під навісом на центральній його площі, і на подив місцевих жителів, розклали «табір», стали гріти чай на пальнику і грати в «Колотушкіна».

 

Дощ завадив нам у цей день дістатися наступної маршрутної точки – венеціанських мостів EliaBridge&KelefosBridge, довелося брати таксі й перебудувати маршрут навпростець до KelefosBridge по трасі F616. Але навіть так нас відмовились везти за маршрутом, оскільки він проходив «out of road». Скажемо так, кіпрський «offroad» кращий за більшість міських українських доріг – без ям та вибоїн, рівніше, що й казати. Ну і добре. Накинувши на плечі рюкзаки, ми продовжили свій шлях. І він проходив по дорозі з виглядом на красиве водосховище ArminouReservoir, бірюзова вода якого чимось нагадувала наш Синевир. 

 

Після довгого шляху ми із задоволенням там скупалися, а місцеві жителі, що ловили рибу неподалік, з подивом дивилися на нас, як на диваків. З чого б це? Хм… 

Перейшовши KelefosBridge, ми звернули до EcoVillage, яке значилося на мапі, як кемпінг. Але нічого, окрім приватного господарства на закритій території, там не було, і ми розташувались просто на галявині. Нас наздогнали пожежники, й ввічливо попросили не палити багаття.

Так, не сказав. У літаку не можна провозити газові балони, і ми збирались купити його для газового пальника на місці. Але спіткала невдача: де б ми не були, всюди продавалися лише одноразові балони, що нам не підходили. Й довелося купити балон для заправки запальничок – з’єднання не підходило, звісна річ, і щоб користуватись нашим пальником, доводилося постійно тримати з’єднання руками. Чай ще можна підігріти таким чином, що там – десять хвилин потримати, а ось їжу приготувати вже складніше, якщо не сказати, що нереально. І запримітивши занедбану кам’яну споруду, де вже було споруджене кимось до нас кострище, вирішили приготувати вечерю все ж таки на вогні. Як же ми дали драпака, коли нічну тишу порушили світло фар і рев наздоганяючого нас автомобіля пожежників!

Так, вечеря цього разу видалася екстремальною.

 

День П’ятий. Венеціанські мости і Курятник.

За планом наступного дня нам належало пройти по гірському масиву до покинутого містечка Vretsia, й до цивілізації у Galataria (приблизно 12км). І зранку ми бадьоро вирушили в путь. Десь посеред маршруту небо над горами затягнуло дощовими хмарами, і на нас просто таки впала злива. Єдиним місцем, де можна було перечекати непогоду, виявився курятник, що раптово трапився нам на шляху. Ось там, серед курей, індиків, кіз і мишей, ми в безвиході повели дві з половиною години. Час було безповоротно втрачено, і дістатися запланованого пункту було вже нереально. Ми відшукали наступний по маршруту венеціанський міст RoudiasBridge, і тут же влаштувались на ночівлю. 

Це місце виявилось справжньою пасткою, западнею: сюди ведуть кілька доріг, а ось вибратись звідси досить складно. Одна дорога веде до глухого кута, інша – в болото, єдиним шляхом порятунку є дорога, якою ми потрапили сюди із гір, чи ще одна, що круто здіймалася в гору. Саме по ній ми і відправились наступного дня.

День Шостий. Лімасол і GovernorsBeach.

Діставшись до поселення AgiosIoannis, ми викликали таксі до Лімасолу. В чистому, охайному, безтурботному туристичному Лімасолі, з дороги, у брудному взутті, втомлені і голодні, ми відчували себе інопланетянами. Ну я так точно.

Прогулявшись по Старому порту, ми знайшли привітного грузина Севу, який погодився підкинути нас до кемпінгу поза містом. GovernorsBeach. Після усіх наших поневірянь, це місце здавалося раєм.

День Сьомий і Восьмий. Лінивий відпочинок.

Ці два дні ми цілком присвятили сонцю, морю і пляжу з неймовірно красивими краєвидами.

День Дев’ятий. Лімасол, Куріон і Гастротур.

Ну що ж. Відпочити – відпочили, настав час оглянути місцеві цікавості. Вже знайомий нам Сева допоміг дістатися античного міста Куріон (заснованого ще в XII столітті до н.е.), де археологами були знайдені амфітеатр, вапнякові базиліки (храми), будинки знаті, пізніше перебудовані у римські лазні з мозаїчними полами, що частково збереглись і донині. Доречі, ми випробували акустику театру, проспівавши для всіх відвідувачів гімн України! І знайшли серед руїн впізнавані постери Кіпру з брошур.

А далі відвідали старовинний Стадіон Куріона і Храм Аполлона. 

 

Далі нам слід було дістатися міста Колоссі, де знаходиться замок Колоссі, і вже звідти автобусом можна дістатися самого Лімасола. Вирішили дещо скоротити шлях, і пішли навпростець. І що ми там знайшли!

Спершу ми потрапили до абрикосових садів і садів мушмули, потім – до полуничної ферми, а далі – до цитрусових садів зі смачнючими лимонами (так, і лимони, виявляється, бувають смачними), апельсинами, мандаринами й грейпфрутами! Ситі й задоволені ми дісталися Колоссі, оглянули замок XIII століття нехитрої прямокутної форми, чотирьохповерховий (враховуючи й підвал), який в минулі часи слугував цукропереробним підприємством, забралися на його дах й оглянули звідти околиці самого містечка.

Решту часу ми приділили самому Лімасолу, неспішно прогулюючись його вуличками, старим містом і відомою набережною Променада.

 

Цього вечора ми насолоджувались чудовими краєвидами затишного і такого рідного Governor’s Beach, і за столом біля трейлера, яким за відсутності господарів ми люб’язно скористалися, згадували наші пригоди.

- Що вам запам’яталось більш за все? – Саша задав питання. Й перед очима промайнули усі наші пригоди на цьому острові. Ми усі були задоволені кожним днем, що провели тут, на Кіпрі, вдячні Саші та Жені за те, що вони зібрали нас разом і провели цей незабутній похід, вдячні один одному за те, що стали справжньою командою.

День Десятий. Повернення.

В цей день настав час збирати рюкзаки в зворотну путь. Як і кожного ранку на цьому пляжі, я зустрів світанок над Середземним морем й насолоджувався краєвидами його білих скелястих берегів у променях сонця. Не було сумно, тому що знаю, при можливості обов’язково сюди повернусь.

До зустрічі, Кіпр!

Автор статті: Віктор Наконечний

 

 

Поділіться у своїй соціальній мережі

Comment

Увійдіть через соціальну мережу
       
Або анонімно