Румыния. Женская группа или как выесть мужчинам мозг за неделю!

21.08.2015

Звіт про похід Румунськими Карпатами (Національний парк Родна), липень 2015 р.

Автор - Оленка Савченко.

 

Думка сходити у треккінг по Румунії виникла дуже просто – відкрита шенгенська віза і можливість взяти вихідні на ці дати.

Підготовка до походу проходила швидко і легко, більша частина спорядження у мене була, завтики виникли тільки з треккінговими палками, але задача вирішилась і я щаслива пострибала на центральний залізничний вокзал.

Наша група складалась з 10 людей. 8!! дівчат і 2 хлопця, один з яких був керівником походу. Вперше таке зустрічала! Група була неоднорідною по фізичному рівню підготовки, по гірському досвіду, по інтересам і напрямкам діяльності, але це був цікавий досвід, цікавий район і питань відмовитись від поїздки навіть не виникло. Щоб максимально зменшити вагу групового спорядження, завхав Галинка попередила про фітнес-розкладку, яка виявилась ні фіга не фітнес, оскільки на моїх «зимових запасах» Галинчині старання ніяк не відобразились.)

 

29

 

Отже, поїзд Київ-Рахів, постукуючи колесами, виїхав з Київа, основна частина групи зібралась в одному купе. Ми балакали і жартували, обговорювали маршрут, спорядження і вагу наплічників, а ввечері заснули з думкою про ГОРИ!

 

53

 

День 1 – Рахів-Солотвино-кордон-Sighetu Marmaţiei-Borşa-Cascada Cailor.

Ранкове споглядання гір дуже надихає. Ми були у самому серці українських Карпат. Хотілося просто глибоко вдихати свіже повітря, примружившись дивитись на сонце. Рахів зустрів нас напівпорожніми суботніми вуличками. Всі чекали на бус розслаблено сидячи на лавках. Пригоди чекали на нас.. і ми їх зустріли.

Кордон України з Румунією знаходиться на різних берегах ріки Тиса. Досить швидко пройшовши кордон ми опинились в румунському місті Sighetu Marmaţiei (Сігет), де повинні були сісти на рейсовий автобус до м. Borşa (Борша). От тут і почалися незаплановані пригоди! По вихідним кількість рейсів різко зменшується, а сам автовокзал зачиняється і нехай весь світ зачекає.

Почали шукати інший транспорт. Питали дядьків з генделя, і просто перехожих про місцеві служби таксі, поки не натрапили на вагітну баришню із заповітним номерочком. Приїхала машина. Виявилось, що у водія мало місць для нас, але він видзвонив іншого чувака з більшим бусом. Тріумфально повідавши нам чекати 30-40 хв водій розвернувся і поїхав своєю дорогою не залишивши навіть контактного номеру.. Після години очікування під сонцем градус знервованості почав знову підніматись. Нам потрібно було встигнути в Боршу до 18:00. Саме о цій годині зачиняється підйомник до водоспаду.

Машина приїхала, коли ми знову вийшли на пошуки транспорту. Водієм був українець Василь. Радіючи ми завантажились у машину і поїхали. Борша виявилась курортним містечком, що віддалено нагадує українське Яремче.

На канатку ми встигли за 10 хв до закриття і влаштували собі царський пізній обід біля верхньої станції підйомника.

 

16

 

Потім був перехід до Cascada Cailor (Кінський водоспад). Його голос ми почули, коли у бабському триндінні настала пауза, а завернувши за поворот, побачили його у всій красі. Водоспад, розділений на декілька каскадів, велично спадав на всі свої 110 метрів. У місцях, де він розливався, каміння мало червоно-цегляний колір, було рівним і на вигляд гладким.

 

18

 

Трохи далі ми знайшли велику рівну галявину, де і стали на ніч. Зовсім поруч тихо шепотів струмок і засинати під його бурмотіння було просто неймовірно!

 

День 2 - Cascada Cailor-Cabana Alpina (1416)

Сонце виманило нас з наметів як раз тоді, коли до нас завітали гості – велика отара у супроводі чабанів та собак.

 

21

 

Ми закінчили всі свої справи і подалися далі, пройшли повз водоспад і почали підйом нагору. Справа від стежки побачили печеру-грот у скелі куди збігали радіалочку.

Тим часом хмари все більше відвойовували простір на небі, і на момент збору всієї групи почалася сильна злива, яка перейшла у град. Неподалік від нас стояла вівчарня і ми, налякані громом, побігли туди ховатись. Хазяїн люб’язно дозволив перечекати непогоду в будинку ще й приніс велику миску бринзи. Дівчата підігріли води та заварили чай, зробили бутерброди, і життя одразу стало налагоджуватись. Дощ поступово поплив мочити інших туристів, а ми зазбирались далі. На вулиці все ще було похмуро, задував холодний вітер.

 

26

 

Частина промаркованого маршрута була зруйнована під час будівництва гірськолижної траси, тому нам довелось продиратись стежкою, що заросла буйними квітами та була вкрита спиляними гілками. Стежка спускалась у долину зигзагами, нам часто попадалась малина, яку ми, наче кози, похапцем збирали та їли на ходу.

 

292

 

Біля шостої вечора ми дістались місця ночівлі – Cabana Alpina. Раніше це був досить великий туристичний притулок з двома дерев’яними будинками, але зараз недоглянутий та покинутий, являв собою жалюгідне видовище. Один з будинків прогнив і частково завалився, а в другому місцеві дядьки влаштували конюшню і ночувати там фізично неможливо.

Вечір, та і всі інші, супроводжувався жахливими, смішними і навіть повчальними історіями від Юлі, але зазвичай після вечері всі одразу розповзались по наметам.

 

День 3 - Cabana Alpina-Tomnatec (2051)-Saua Bila (Gaura Ineului) (1987)

Ранок обігрів сонячними променями, роса на траві переливалась всіма кольорами веселки. Збори та вихід були як завжди затяжними. Вода у річці, що тікла біля нашої галявини, за ніч стала кришталево прозорою, але все ще залишалась стрімкою та на вигляд небезпечною.

Ми йшли наїждженою машинами дорогою жмурячись на сонці і насолоджуючись чудовим ранком. Ялинки обабіч дороги виблискували краплями дощу, а інколи були окутані легкою димкою туману.

 

30

 

Через годину ліс уступив місце траві, ми побачили гірський хребет. Його зубчастий край нагадував вінець, що півколом оточував чергову вівчарню, утворюючи цирк.

Вирішили стати на обід біля джерела. Тим часом Діма пішов до чабанів по бринзу. Ми встигли нарізати і з’їсти весь нехитрий харч, коли він вернувся разом з двома дядьками і мискою бринзи та вурди.

Румунська бринза відрізняється від української, вона майже прісна і солиться вже порізана на скибки.

Вурда або вурд – більш м’який різновид сиру. Також прісний, але з власним ніжним смаком, а з хлібоммм... ом-ном-ном!!

 

32

 

Більшу частину сиру ми з’їли, а залишки забрали на вечерю. Вівчарі відмовились від грошей, натомість ми пригостили їх халвою.

Важко переставляючи ноги після ситного обіду ми пішли далі. За хребет “зачепилась” хмара і чим вище ми піднімались, тим більш розмитими ставали люди пепереду. Краєвиди поступово зникли у молоці, а звуки долинали наче здаля, тихо та нечітко.

 

37

 

Зайшли на перший двохтисячник – гору Tomnatec (2051 м). Було б круто написати про пейзажі та чудові гірські види, але не буду цього робити, бо на вершині ми побачили тільки невисокий горбок з каміння і одне одного.

По маршруту на сьогодні повинна була бути ще одна вершина Ineu (2279 м), але через туман і складний скелястий підйом, від цієї мрії довелось відмовитись.

Стали табором біля перемички, з нашого місця ночівлю було видно як внизу утворюються хмари. Вітром їх зносило наверх та огортало нас вологим непрозорим коконом.

Вночі пішов дощ із сильним вітром, і це була єдина ніч в поході, коли я боялась за свій намет.

 

День 4 - Şaua Bila (Gaura Ineului)- Tomnatec (2051)-Omului (2135)- Gărgălău (2159) Şaua Gărgălău (1907)

Зранку хмари і не думали відступати, але періодично виглядало сонце, з’явилась надія збігати на Ineu радіально. Декілька годин не принесли ніякого результату, тому ми згорнули намети і вийшли на маршрут. Назад через Tomnatec.

 

41

 

Прокладання маршрутів в Румунії дуже здивувало. Марковані стежки майже завжди проходили траверсом. Для заходу на вершину потрібно у кращому випадку йти ледь помітними стежками, у гіршому – тропити самостійно.

Вершини також далеко не завжди відмічені, тільки 2 рази за весь похід ми побачили на вершинах таблички з назвою гір. Через це бували випадки, коли на вершини ми виходили з двома-трьома репетиціями (Gărgălău, Rebra, Pietrosu) і це трохи дратувало.

Але вернемось до наших баранів, тобто групи...

Ми йшли вперед поки Діма не симулював собі травму (не інакше щоб сфотографувати краєвиди), а орієнтувальником поставив мене.

Оскільки мапу до цього я бачила рази 3, а до масштабу та особливостей позначення точок і зовсім не звикла, відстані здавались коротшими ніж вони є, і на реальну вершину гори Gărgălău ми вийшли з третього разу))

 

47

 

На шляху нам в основному траплялись польські та чеські групи.

Ми прийшли на місце ночівлі, потім передумали та пішли на інше, де нас зустрів табун (жеребець та 5 кобил).

Я захотіла сфотографувати коней, підійшла ближче. На зустріч до мене вийшов жеребець, дав погладити себе по морді. Коли я стала відходити до своїх речей, почула іржання та стукіт копит. Виявляється ця скотина хотіла чи-то налякати мене, чи-то серьйозно вдарити задніми копитами! У результаті до коней ніхто не наважувався підходити. Всі дуже зраділи, коли вони пішли у гості до наших сусідів – чеської групи туристів.

Сьогодні був довгий ходовий день, тому ми з Галинкою втиху від групи зробили похідний тортик і презентували його всім. Для новачків, які пішли у гори вперше, отримати шматок торту наближається до розряду фантастики. А потім взяли чай з тортом та пішли дивитись на чудовий захід сонця.

 

46

 

 

День 5 – Şaua Galațului (1879)- Şaua Laptelui (1943)- Şaua Puzdrele (2035)-радіалка Puzdrele (2189)-Tarnița Bârsanului (1932)- Între Izvoare (1820)-Tăul La Cărţi

Цей день нічим не вирізнявся від попередніх. Світило сонце, ми поснідали, зібрались та вийшли на маршрут.

Йшли по хребет, траверсом оминаючи вершини двохтисячників. Поки не підійшли під гору Puzdrele. Після невдачі з Ineu всім хотілося забратись на щось високе! Звернулись з проханням до Діми. Після недовгих роздумів він повів нас на місце обіду, звідти можна буде збігати радіалку. Прожувавши хлібці з ковбасою, сиром та мармеладом більшість відмовилась від виходу та залишилась матраснічати. Добровольців залишилось чотири.

 

50

 

Як вже згадувалось цивільні тропи на вершини трапляються рідко. Так сталось і тепер, стежка ледь вгадувалась, а інколи зовсім пропадала і тоді ми йшли, інтуїтивно вибираючи найкращий маршрут.

Схили були вкриті каменистими насипами, періодично попадались вкраплення білого мармуру.

 

54

 

Вершина мала три зубці, а краєвиди відкривались просто надзвичайні! У всій красі виступав Pietrosu (2303), а внизу розкинулась курортна Borşa. Зробивши фотографії та відпочивши ми почали спуск до “лєжбіща котиків”.

Ми довго-довго йшли маршрутом повз гори, шукаючи воду, але декілька джерел виявились пересохлими. Доводилось продовжувати шлях у пошуках місця для стоянки з водою. Така місцина трапилась через деякий час і ми втомлені розбили табір. Зовсім поруч стояв кістяк майбутнього будинку, дуже сподіваюсь, що це буде туристичний притулок, хоча і не виключено, що побудують чергову вівчарню.

Вечір був ясний, над галявиною яскраво світив місяць. Ми допізна грали в крокодила та слухали моторошні історії Юлі.)

 

58

 

День 6 – дньовка Tăul La Cărţi

День почався з хмар та дощику. Хребет розчинився в молоці і через загрозу дощу туди не мало сенсу пхатись. Ми поснідали та максимально склали речі, залишивши намети. Чекали на покращення погоди.

 

61

 

Після обіду чекати перестали, народ розслабився і почав займатись своїми справами. У нас була незапланована дньовка!!

Ми збирали чорниці чашками, а потім їли їх, і це були справжні похідні делікатеси! Дехто читав книгу або пішов гуляти, дехто влаштував собі “банний день” біля струмка, а дехто просто валявся, насолоджуючись відпочинком.

Біля другої дня хлопці зазбирались до чабанів по бринзу, я нагло напросилась до них у компанію.. І не пожалкувала!

Ми скидали висоту і поступово сонце стало проглядати через хмари. Оминали кам’яні брили, вкриті лишайником, струмок з каскадом маленьких водоспадів та величні скелі, що нагадували замкові вежі...

Коли підійшли достатньо близько до вівчарні, нам на зустріч вибігла зграя собак, почали люто обггавкувати зі всіх сторін. І тільки з приходом одного з чабанів нам дозволено було пройти далі.

Будинок вівчарів був невеликим та був розділений по суті на два приміщення – основну кімнату з широкими дерев’яними нарами, діжками для заквасок і ватрою, та підсобку, де зберігався весь нехитрий крам чоловіків.

Ми на пальцях пояснили, що хочемо купити сир. Дядько наклав в одну миску вурд, а в іншу нарізав бринзи. До цього багатства додався ще хліб та сіль, якою посипали бринзу. Нам пояснили, що це частування безкоштовне. “Нам треба це з’їсти, інакше можуть образитись” – сказав Діма, і почалось... Досить швидко сиру вже не хотілось та й просто не лізло. Останній шматочок ми кинули у пакет з купленим сиром і ситі вирішили тулити назад.

Серед чабанів був цікавий дідусь. Серед інших його вирізняло взуття – шкіряні постоли (традиційне взуття гуцулів).Цікавим був і пояс, зроблений зі шкіри, широкий він був прикрашений закльопками та тисненням. Поки ми їли дідусь намагався нам щось розказати, а може й матюкався у три поверхи. Результат один – ми його не зрозуміли.)

Погода набагато покращилась, сонце весело припікало так, що довелось трохи оголитись. Дорога назад була наче довшою, зі шлунку важко відгукувався сирочок. Вечеря нашого фітнес походу вилізла за межі фітнес формату, але байдуже. Це був чудовий, затишний день, він дав нам можливість відпочити та розслабитись!

 

65

 

День 7 - Tăul La Cărţi-Şaua Obârşia Rebrii (2002)- Rebrii (2056)-Tarnița La Cruce (1981)-Rebra (2085)-Curmătura Buhăescului (2085)-Buhăescu Mare (2257)- Curmătura Pietrosului (2110)-Pietrosu (2303)-Staţie meteo-Borşa.

Прокинувшись зранку ми побачили навколо біле марево. За ніч на хребет знову наповзли хмари. У нас не було можливості перечікувати непогоду тому покірно зібравшись пішли далі. Видимість була поганецькою і щоб скоротати час ми грали у гру “Трилітрова банка”. Насправді це дуже допомогало відволіктися від підйомів/спусків та круто поповнило мій словниковий запас слів.)

Періодично налітав сильний вітер, ми старались особливо не зупинятись і навіть на привалах дехто не знімав наплічники щоб зберегти тепло. Після вершини гори Rebra почав накрапати дощик. Орієнтуватись ставало все важче і декілька разів були організовані розвідки. Виявилось, що на останній день гори приберегли для нас невеличкі сюрпризи!

 

70

 

Ледачі румунські картографи в черговий раз накосячили і переплутали вершини гір!

По треклятій карті вершини розташовувались у такому порядку: Rebra, Pietrosu, Buhăescu Mare. Ми вийшли на Rebra, спустились на сідловину, піднялись на вершину “Pietrosu” та привітали одне одного з найвищою точкою маршруту! Потім був спуск під дощем по слизькому камінню, у декого почали здавати коліна... Але спуск закінчився і знову почався набір висоти. По маршруту після Pietrosu ми повинні були скинути до фіга метрів, спуститись по серпантину до метеостанції та вийти у цивілізацію..

Спантеличені були всі, у першу чергу Діма. Зорієнтуватись допоміг мобільний телефон, а вірніше GPS-навігатор, після чого смартфон помер смертю хоробрих, залишивши нам надію не блукати “в молоці”. Виявляється ми тільки прямували до Pietrosu, а вершина, пройдена до цього деякий час залишалась незрозумілою та безіменною!

Проклинаючи ідіотів-картографів мокрі та голодні ми таки піднялись наверх. Хмари і не думали плисти в інше місце, а дощ з відчайдушною впертістю лив на нас потоки води. На вершині був вказівник! Це здається дивним, але румунські Мармароси нечасто радують такими подарунками. Ще там стояв цегляний будиночок, а за ним на імпровізованому флагштоці розвивався прапор Румунії. У хатинці ми влаштували обід. Діма майже від початку походу ніс у своєму наплічнику ніктарини, у Дениса в карманці залишився згущик, також знайшовся вурд. Це все хлопці дбайливо зберегли-зібрали, а тепер влаштували для всіх нас справжнє свято!

 

73

 

Ми поїли, відпочили трохи, але діватись було нікуди, треба було іти далі.

 

Назад по стежці, а потім вниз по серпантину. Під дощем, шльопаючи мокрими черевиками по калюжам. Кінець походу був так близько і одночасно дуже далеко! Одноманітність рухів, сірий мокрий ландшафт навколо та втома, це все притуплювало гостроту сприйняття. Але там було так гарно! Обабіч від стежки росли різноманітні квіти, які радували очі яскравими кольорами. Серпантин, з двох сторін оточений кам’яними насипами, по суті був єдиним можливим шляхом спуску на цій ділянці. Впевнена, що в ясну погоду ця доріжка є ще прекраснішою, але і зараз, оповита туманом, вона по-своєму романтична і таємнича!

Ми спустились до метеостанції. Повстало питання, залишатися тут на ніч та проситись до метеорологів чи топати далі у Borşa та шукати готель/хостел. Спочатку Діма, захопивши з собою Галинку на удачу, пішов проситись на станцію. Там їм ніхто не відкрив, один варіант відпав сам собою...

 

76

 

Коли я думала про спуск у місто, мені здавалось що воно зовсім поруч і через хвилин 30 ми вже будемо поїдати круасанчики біля супермаркета, але западло ніхто не відміняв! Ми спускались більше години розмитою потоками дорогою до виходу з національного парку і ще десь 30 хвилин до початку асфальтованої вулиці. Ступити на тверду, рівну поверхню було дивно, трохи фантастично і таак приємно!

До центру міста довелось тіліпатись ще десь півгодини, по дорозі ми пробували зняти житло, але всі номери виявились зайнятими. У центрі міста в першу чергу пішли в магазин. Вибір товарів був на диво невеликий, ми купили в основному солодке, а ще, 3 літра румунського шмурдяка та спецій на глінтвейн.

За цей час Діма знайшов хостел з достатньою кількістю номерів. Ми розмістились у номерах, всі одразу застовбили чергу в душ, який здавався казковим подарунком долі.)

Я, Галинка, Діма та Денис розмістились у 4-рьохмісному номері та одразу влаштували там бардак. Взуття, одяг та рюкзаки були мокрими. Всі поверхні, куди можна було щось повісити чи покласти одразу займались мокрими, брудними лантухами. У нашому номері була ще й імпровізована кухня зі столовою, на вечерю з глінтвейном зібралась більша частина групи.

Всі туристи знають, яким би крутим не був каремат, спати після походу на м’якому ліжку це просто божественне задоволення! Ми не стали виключенням і міцно заснули на цілу ніч.

 

День 8 – Borşa-Sighetu Marmaţiei- кордон-Солотвино- Рахів.

Ранок порадував яскравим сонечком, під вікном номеру починав своє життя невеликий ринок. Ми поснідали та пішли гуляти по місту. Потрібно було знайти інфоцентр, дізнатись про транспорт та гарні місця міста. Виявилось, що інфоцентр, вже маючи номери телефонів і сайт, ще будують. Замість цього довелось мучити дівчинку в туристичному агенстві. З сувеніркою також виникли проблеми – її просто не було!

Гуляючи по місту ми розбились на групки. Сестрички Леся і Галя їхали раніше, з ними залишився Діма. Ми з Галинкою хотіли поїхати до туристичного комплексу, де також є свій інфоцентр. У маршрутці зустріли Дениса, Інгу та Люду. Разом веселіше)

Розказувати про подальші пригоди особливо немає чого. Приїхали, скупились сувенірами, випили кави... А потім Галя запропонувала піднятись на підйомнику, ще раз подивитись на гори. Погодилась тільки я. Пригоди починались! Часу в нас було обмаль. Потрібно було встигнути на маршрутку назад, зібрати наплічники та до 15:00 виселитись з хостелу.

Ми піднялись на кріселці, хвилин 5 провели нагорі, але коли зібрались спускатись, її не очікувано вимкнули! Через 10 хвилин відправляється маршрутка, час потрібен щоб спуститись вниз і добігти до зупинки.. а ми стоїмо на верхній станції і добиваємось від працівників витягу хоч якихось рухів.) Дядьки не знали англійської, язик жестів привертав увагу інших людей, і невдовзі до нас підійшла румунка, яка стала нашим посередником. Для більшої ваги розмови Галя почала розписувати, що ми запізнюємось на літак і так далі, але це не дуже діяло. Знизу не було достатньо бажаючих проїхатись. Час тягнувся, на маршрутку ми запізнювались капітально. Але підйомник запустили. На спуску ми бачили як від’їжджає наш автобус. Вибору майже не було, вирішили стопити машину.

Легко сказати) Румунський автостоп – ну таке) Всі машини виявились забитими дітьми/собаками/дідусями/бабусями. Нам вдалося зупинити машину – маленький відкритий позашляховик. Чувак погодився довезти до повороту, ну хоч щось)

По дорозі ми все таки вмовили водія довезти нас до центру міста, навіть пообіцяли грошей, але прибувши на місце він від них відмовився. Потім бігом до готелю та швидкі збори барахла у наплічники. Думаю покоївки не скоро оправляться від пережитого шоку)

На 17:00 повинна приїхати машина, тож ми скупились румунськими ніштяками та поїли перед виїздом. Приїхала наша машинка і ми раді попрощались з Borşa.

По дорозі натрапили на фестиваль вуличної їжі, вирішили прогулятись. Окрім як їсти тонни м’яса, на яке у нас вже не було грошей, робити там було нічого, тож вирушили до кордону.

На кордоні була перезмінка, але ми досить швидко його пройшли і потрапили в Україну. На українській митниці нас упізнав прикордонник, запитав чого нас менше, були приємно здивовані.)

У Солотвино знайшли бус. Старий роздовбаний Мерседес рипів та стогнав на всіх ямках і вибоїнах. В салоні була справжня душогубка! Дуже сильно смерділо вихлопними газами. Дійшло до того, що ми сиділи з бафами на обличчях до самого Рахова. У місті були заброньовані номери в готелі. Ми заселились, повечеряли і вляглися спати.

 

81

 

День 9 – Рахів-Київ.

Після сніданку ми прогулялись по місту, виселились з готелю і запижувались у поїзд. Наш похід добіг кінця, було трохи сумно прощатися з горами і з нашою скаженою групою, але все ж ще попереду!! Х))

 

91

 

Автор звіту: Оленка Савченко, липень - серпень 2015 р.

 

Поделитесь в своей социальной сети

Comment

Войдите через социальную сеть
     
Или анонимно